Це історично-документальний фільм про голод 1932 - 1933 років. Створений двадцять років тому Святославом Новицьким і Юрієм Луговим за сприяння Комітету дослідження українського голодомору в Торонто та фінансової підтримки Національного кінематографічного управління, документальний фільм демонстрували на канадському телебаченні. Фільм не є екранізацією славетної книги Роберта Конквеста "Жнива скорботи" (Harvest of Sorrow).

ЦЕ (саме так — великими літерами!) повинні побачити всі — «і мертві, і живі, і ненарожденні»!.. Це — український фільм жахів, тим жахливіший, що все це було насправді. Фільм тримає у напрузі півтори години: він важко «тисне на психіку»; він примушує хоча б на мить уявити себе жертвою того дикого прояву людської деструктивності та садизму, яким був голодомор. І все це враження дорослого чоловіка без надлишку зайвої рефлексії та з міцною психікою, загартованою щоденною боротьбою за життя.

Автори фільму проводять інтерв’ю з відомими українцями: політиками, істориками, громадськими діячами, які розповідають про трагедію України, дають оцінку подіям 1932-1933 років та згадують видатного історика і дослідника голодомору Джеймса Мейса.

Фільм розповідає про збою, яка використовувалась українським козацтвом, її види, походження, використання.

Вони були дітьми, коли у їхніх батьків одібрали все. Селян, що жили і працювали на найродючіших у світі ґрунтах, було віддано на поталу голоду й повільної смерті. З тих, хто уцілів, формували армію рабів... Лише тепер ці люди оповідають про пережите. Про те, як їхніх батьків погнали у „світле майбуття”. Як забирали останнє. Як вимирали села. Як вони лишилися жити... „Краще б ми не народжувалися...” – говорить один із свідків.

"Фільм «Час темряви» звучить, як суворе нагадування про те, що ворог нашої нації піде на все, щоб стати господарем на її багатих землях. І так, як шістдесят років тому московські демагоги обіцяли золоті гори у вигляді світлого майбутнього всього людства - комунізму, так сьогодні шириться міф про «блага», які нібито чекають на нас у єдиному економічному просторі."

Вони є, але їх немає. Вони існують фізично. Але вони відсутні - як явище в державі, за створення якої вони віддавали свої життя. Побачивши їх - старих і часто вже дуже немічних, чиновники та політики сором’язливо ховають очі. Їх бояться, ними захоплюються, про них ходять легенди, лише частина з яких – правда. Але їх стає все менше – тих, кого мали би вшановувати як героїв на усіх державних заходах. Їх БУДУТЬ вшановувати, але, як завжди це буває, - лише тоді, коли говоритимуть про них у минулому часі.

Павло Скоропадський - останній гетьман України. Прадідівські коріння його були з відомого козацького роду Скоропадських. Гетьманська Україна початку ХХ ст. постала на теренах Європи і світу як нове державне утворення. Інтенсивна зовнішньополітична діяльність, внутрішня політика (особливо у сфері культури) принесла вагомі результати.

Документальний фільм про Українську повстанську армію і її боротьбу з фашистами і комуністами в роки війни та після. Не всі знають, що після другої світової війни, війна на західній Україні ще продовжувалась 10 років. Між Українською армією УПА що прагнула незалежності України, і радянськими окупантами.
Також розповідається про страшні злочини, які чинила радянська влада на заході України. Про те, як загони НКВД перевдягались у форму УПА і проводило масові каральні операції під виглядом повстанців для того, щоб народ вважав їх бандитами.

Фільм присвячено історії оборонних споруд на Лисій Горі у м.Києві.
Їх знають майже всі кияни - залізобетоні споруди невідомого призначення. До них відноситься і тунель біля "Золотих воріт" на Оболоні.